22 травня цього року минає 100 років із дня народження нашого
земляка Костя Оверченка.
І хоча більшу частину
життя він прожив у Прибалтиці, але постійно підтримував зв’язок з рідним краєм,
ніколи не розлучався з українським словом.
Кость Оверченко прожив довге і гідне життя –
відійшов 27 жовтня 2017 р., на 98-му році. Він пізнав і німецькі концтабори, і
партизанський загін, і діючу армію. З нього радянська імперія теж намагалася
зробити свого прихильника, але К. Оверченка вберегло українське слово. У нього
багато віршів, де опоетизовані воєнні будні, болючі втрати товаришів, обов’язок
пам’яті перед ними.
Але коли почалася сучасна
російсько-українська війна, він у збірці, виданій у Кропивницькому
(Центрально-Українське видавництво) „Майдану віщий грім“ знайшов у собі сили
сказати:
Якщо так, то дарма
Своє братство скріпляли ми кров’ю.
Хай простять нас за те
Сталінґрад і сніги Підмосков’я.
Усе життя він працював для розширення
українських культурних горизонтів у Латвії і латвійських в Україні. Перекладав
українською мовою казки народу, серед якого жив, повісті тамтешніх авторів. А
за збірку „Латвія поетична“ був удостоєний премії ім. Євгена Маланюка.
Свого часу К. Оверченко очолював міську
бібліотеку Єлґави і до останніх своїх днів був активним учасником життя
тамтешньої української громади. Її очільниця Тетяна Лазга розповідає, що
зустрічалася з К. Оверченком, разом вони редаґували нові книги дитячих віршів,
які готувала до друку його землячка і друг голова літоб’єднання Лідія Лаврик. Це дві його
поетичні збірки для дітей «Ми ходили по гриби» та «Білі гуси летіли».
Автор чудових ілюстрацій – місцева художниця Наталя Дзюник. Усі збірки поета –
а їх – 12 – є у нашій бібліотеці.
«…Зробити кращим світ,
Щоб в нім було
Всім людям легко жити,
Щоб не сльоза
І не солоний піт,
А срібні роси
Омивали квіти…».
Немає коментарів:
Дописати коментар